Дуже цікаве та рідкісне авто, з не меньш цікавою історією!

Повна стаття за посиланням далі:

Далі пряма мова власника @prostoy_mehanik

Це авто має дуже цікаву історію.

Вперше я побачив його у своєму рідному Львові. Точніше, побачив лише задню частину автомобіля. І одразу виникло питання: «Що це взагалі за автомобіль?»

Навіть залишилося відео, де я, проїжджаючи повз, знімаю його й питаю друзів, що це за машина. Правильної відповіді тоді так і не знайшлося.
Приблизно через місяць, гортаючи майданчики з продажу автомобілів, я знову побачив ту саму, вже знайому мені задню частину. І саме тоді вперше дізнався, що це Mitsubishi Starion.

Наступного дня ми з другом уже поїхали його оглядати. І, як виявилося, продавали одразу два автомобілі одним лотом — білий і червоний.

Після огляду настрій був, м’яко кажучи, сумний. Обидві машини були буквально «на колінах». Але в голові крутилася лише одна думка:

«Або зараз, або ніколи».

Зрештою я зрозумів, що з двох автомобілів цілком реально зібрати один. Так і вирішив зробити.

Як би не хотілося зберегти обидві машини, білий Starion практично не мав жодного живого елемента силової конструкції. Тому довелося прийняти непросте рішення — пустити його на запчастини та використати як донора.

Коли Starion вперше загнали в гараж, моя перша думка була:

«Ось це я себе в блудняк загнав…» :)

Попереду чекали два роки роботи. Практично кожні вихідні я проводив у гаражі площею всього 19 м².
Але ентузіазм робив своє.
Мені принципово хотілося зробити якомога більше власними руками. Не тому, що так було простіше чи дешевше, а просто для себе — щоб одного дня поставити ту саму галочку: «Я це зміг».

Варив кузов, фарбував, повністю перешивав салон, займався підкапотним простором, трансмісією, ходовою частиною, електрикою, гальмами, двигуном… Якщо коротко — майже всім.
Дуже багато речей довелося вигадувати, переробляти, відновлювати, модернізувати та робити фактично з нуля. Було багато кастому, багато пошуків рішень і, звичайно, багато моментів, коли хотілося все залишити.

Але цього року він нарешті виїхав власним ходом.

Передати словами те відчуття практично неможливо. Напевно, через це просто потрібно пройти самому.

Звісно, це ще далеко не кінець. Попереду багато роботи та планів.

Зараз уже на 90% виконаний перехід із рульового редуктора на рульову рейку. Далі — перехід на А-подібні важелі, койловери, повернення турбіни…

Це вже не просто автомобіль. Це два роки життя, сотні годин у гаражі, купа помилок, пошуків і рішень.

І, мабуть, саме тому момент, коли він уперше виїхав своїм ходом, був вартий усього цього.

Від адміна додам, що чудово розумію всі ці відчуття, бо проходив крізь це і не раз і ще попереду багато такого! Тож і мета, і шлях в заради чого це все – воно точно того варте! Шкода, шо білого зберегти не вдалося, але таке життя – деяким доводиться закінчувати свій Шлях задля продовження Шляху інших.

Дякуємо власнику за чудову машину і історію!